Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!
Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!
Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!
То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!
Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.
Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.
Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!
Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.
Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!
Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...
Ну ваще, братаны, у меня тут история круче крутого герыча! Короче, как узнав в новом закладе, что там появились свежие шишки марихуаны, я не смог устоять и решил потратить последние хардкорные деньги на этот стафф. Отправился с Гопником Ефимом на охуительном амфике к дилеру, чтобы сделать свою закладку конопли.
Приехав на место, нам натурально проперло мозги от запаха свежесваренного продукта. И мы как два настоящих гопника задрота решили пробить целый килограмм этих шишек. Продавец, по имени Матвей, разложил всю травку на столе, словно красивый сет. Набросали по пачке на двоих, оплатили деньги и уебались оттуда, пока никто не спал наших херовых мозгов.
Только вернувшись домой, я сразу же решил на себе проверить этот фрукт дерьма. Закинул шишку в мою новую крутую бонгу, зажег и вдохнул этот огонь из района Глитча. Ёбанный ад, как же это меня просто снесло! Я лежал на своей старой кровати, набивая тоску по Доте 2, пока не вдруг пропало понятие о времени и пространстве.
И тут начались настоящие отходы. Мои руки стали трястись, потом ноги, а потом и все остальное. Каким героем я теперь могу играть в Доту, если даже своими орехами не могу управлять?! Ощущения были неприятные, словно меня съела глюкало. Я закурил еще одну шишку и понеслось. Все вокруг меня начало глюкало. Экран моего компа стал менять цвета, словно радуга, а герои в игре превратились в психоделические существа.
Но это еще не все! Вдруг ко мне заглянул мой друг, который в этом весьма преуспел. Он был такой же гопник, как и я, но однажды попробовал герыч. Он налицо выглядел настоящим шлангом, словно ему укусила змея. Не зря его прозвали Коброй!
Кобра: "Братан, ты что, упал со стула? Чего так шатаешься?"
Мне было сложно ответить, ведь мой вразумительный язык тогда пропал где-то в Гопнограде. Но я смог выдавить:
Я: "Да ну, братан, это от этих шишек. Я вот тут в Доту играю, а она меня вот так наехала! Ну и че, пробовал герыч?!"
Кобра: "Ахаха, да брат, я однажды залетел этим орехом. Это был самый дикий трип в моей жизни! Забей на Доту, давай лучше покурим синтетического глитча!"
На эти слова у меня в голове опустилась шляпа. Голос внутри говорил: "Да пошел ты, Кобра, со своим герычом! У меня тут свежие шишки, а ты вот так вот без повода предлагаешь покурить амфик?!"
Но несмотря на все мои сомнения, я согласился. Ведь чему уж там, накуримся, поиграем в Доту и все будет в шоколаде!
И так, братаны, мы закурили этот амфик и начали два дня подряд тусоваться в Доте 2, словно настоящие киберспортсмены. Наши игры были такие дикие, что я даже не мог сосредоточиться на экране. Все казалось смешанным, словно батарейка на 2% на закате. Моя голова гудела, как старый усатый гопник. Руки дрожали, словно иглы после укола.
Я: "Братан, мне хватит. Я больше не буду курить этот глитч и играть в Доту 2 два дня подряд."
Кобра: "Слышь, брат, правильно говоришь. Пиздуймы отсюда и начнем новую жизнь, овладевай всякими новыми навыками, а не тратим свои мозги на вот эту дичь!"
И мы решили оставить все эти закладки, коноплю, герыч и амфик в прошлом. Бросились мы в объятия новых харизматичных приключений и уроков жизни. Игра в Доту 2 стала для нас только приятным воспоминанием, которое помогло нам осознать, что нужно идти дальше и развиваться.
Так что, братва, не дайте себе утонуть в этом глитче наркотиков. Выберите свою дорогу и покажите всем, что гопники тоже могут быть героями!